Глухими тропами, среди густой травы,
Уйду бродить я голубыми вечерами;
Коснется ветер непокрытой головы,
И свежесть чувствовать я буду под ногами.
Мне бесконечная любовь наполнит грудь.
Но буду я молчать и все слова забуду.
Я, как цыган, уйду — все дальше, дальше в путь!
И словно с женщиной, с Природой счастлив буду.
Байдуже, хто мені скаже, що все скінчилося –
Злива, життя, кохання, слова та речі…
Аби вона на мене ось так дивилася
Кожного божого ранку, кожного вечора.
Дурневі бути щасливим – завжди є нагода.
Птаха співає, бо тим затуляє безодню.
Чим затулити так само тебе від негоди?
Хай не навіки, а хоч би на мить, на сьогодні.
Адже нічого немає, крім того, що маємо –
Злива, кохання, життя… Молоде та зелене
Літо пульсує у скронях: безсмертя не вкраємо
Ані на трохи. По всьому лишись біля мене.
Байдуже, скільки збиралися хмари над дахом,
Навіть у мряці є віра, любов і надія.
Дерево випустить пагін – і тішиться птаха.
Стане на ніжки малеча – і серце радіє.
Час відпускає нас далі без болю і суму,
Як не впирайся, а вічність чекає на брамі.
Дай мені руку, вже грають невидимі сурми,
Небо торкається міста за маківки храмів.
Этот сайт использует cookie для хранения данных. Продолжая использовать сайт, Вы даете свое согласие на работу с этими файлами. Политика конфиденциальности: https://lit-ra.su/politika-konfidentsialnosti/
